5 - 8 класи

ЛІТЕРАТУРА НА ЛІТО 2020 РОКУ

Список літератури на літо  для 6 класу

1.      Микола Вороний. «Євшан-зілля»

2.      Володимир Винниченко. «Федько-халамидник»

3.      Володимир Рутківський. «Джури козака Швайки»

4.      Емма Андієвська. «Казка про яян», «Говорюща риба»

5.      Всеволод Нестайко. «Тореадори з Васюківки»

6.     Ярослав Стельмах. «Митькозавр з Юрківки, або Химера лісового   озера»

7.      Леся Воронина. «Таємне товариство боягузів, або засіб від переляку № 9»

Список літератури на літо  для 8 класу

1. Українські народні думи. «Маруся Богуславка»

2. Леся Українка. «Давня казка»

3. Іван Карпенко-Карий. «Сто тисяч»

4. Михайло Коцюбинський. «Дорогою ціною»

5. Олександр Довженко. «Ніч перед боєм»

6. Ніна Бічуя. «Шпага Славка Беркути»

7. Володимир Дрозд. «Білий кінь Шептало»

8. Юрій Винничук. «Місце для дракона»

9.Валентин Чемерис. «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання»

ЛІТЕРАТУРА НА ЛІТО

https://womo.ua/spisok-ukrayinskoyi-literaturi-shho-chitati-vlitku-uchnyam-5-11-klasiv/?fbclid=IwAR1rPH5r9BnHeAlo1D0fokShwjtspjcPSl7NKiTPni5B4P0H0JlUe6mBQxQhttps://womo.ua/spisok-ukrayinskoyi-literaturi-shho-chitati-vlitku-uchnyam-5-11-klasiv/?fbclid=IwAR1rPH5r9BnHeAlo1D0fokShwjtspjcPSl7NKiTPni5B4P0H0JlUe6mBQxQ

Тарас Шевченко

Документальний фільм "Заповіт"

Серія 1.

Серія 2.

Зірка Мензатюк
Біографія

Мензатюк Зірка Захаріївна народилася 21 жовтня 1954 року в селі Мамаївцях Кіцманського району Чернівецької області, Україна. Набожна, добра матір, герой-фронтовик батько ( його, орденоносця, після війни відправили у сталінські концтабори! Батько був колишнім політв’язнем)виховали свою єдину доньку справжньою українкою, яка писати почала, коли вчилася у другому класі. Зірка Захарівна пам’ятає навіть точну дату: 14 жовтня 1963 року. Це сталося так: одного разу вчителька задала написати вдома переказ «Ліс восени». Почавши з переказу, Зірка написала про лисячу нору, яку бачила в лісі, про білочку, що збирала ліщинові горіхи, а далі й про те, яким ліс стане взимку, коли його засипле сніг. Замість кількох рядочків переказ розтягнувся на цілих п'ять сторінок. І їй так сподобалося викладати на папері власну розповідь, що письменниця на цьому не зупинилася і написала ще й віршовану «Казку про кицю Мурку і дівчину Ганну», а в наступні дні — чимало віршиків. Однокласники чомусь не повірили, що дівчинка пише вірші сама, і стали говорити, що все те написав її прадід Танасій та й закопав, а вона викопала і видає за свої. Писати вірші і друкуватися в районній і обласній газетах почала в шкільні роки (перший вірш був надрукований в 11 років).

Місця роботи:

Після навчання на факультеті журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка Зірка Захарівна працює кореспондентом різних видань:

районної газети «Прапор перемоги» Чернівецької області;

республіканської газети «Радянська Україна», м. Київ; газети «Вісті з України»;

з 1988 року і по сьогодні -на творчій роботі.

У різні роки вела в дитячому журналі « Соняшник» рубрики «Храми України», «Фортеці України», «Щоб любити», «Щоденник мандрівника», а також рубрики про святині України в освітній радіопередачі для школярів «АБЦ» на Першому каналі Українського радіо.

Друкувалася в газетах:

«Літературна Україна», «Зірка», «Культура і життя», «Наша віра» та інших, а також журналах: «Соняшник», «Барвінок», «Малятко», «Дніпро», «Веселочка», «Паросток», «Дошкільне виховання», «Мамине сонечко», «Дзвіночок», «Перець», «Ластівка», «Сільські обрії» (всі – Україна), «Веселка» (США), «Веселка» (Словаччина).

Зірка Захарівна публікує свої твори окремими книгами

-Тисяча парасольок. Казки.- К.: «Веселка», 1990

-Арніка. Казка.- К.: «Веселка», 1993

-Оповідання з історії Києва. Підручник для 5 класу загальноосвітньої школи.- К.: «Гранд», 1998

-Мільйон мільйонів сестричок. Казки.- К.: «Лелека», 1999

-Наші церкви: історія, дива, легенди. Нариси для дітей середнього шкільного віку.- К.: «Соняшник», 2002

-Київськіказки.- Львів: «Видавництво Старого Лева», 2006

-Казочки-куцохвостики.- Львів: «Видавництво Старого Лева», 2006

-Таємниця козацької шаблі. Пригодницька повість.- Львів: «Видавництво Старого Лева», 2006

-Катрусині скарби. Оповідання,-Чернівці: «Букрек», 2007

-Як до жабок говорити. Казки.- К.: «Грані-Т», 2007

-Макове князювання. Казки.- К.: «Школа», 2008

-Український квітник. Есе.- К.: «Грані-Т», 2010, 2011

-Дочка Троянди. Драма-казка.- Острог: «Острозька академія», 2012

-Зварю тобі борщику. Казки.- Львів: «Видавництво Старого Лева», 2012

Відзнаки і нагороди талановитої письменниці

-Літературна премія імені Наталі Забіли

-Премія Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва

-Лауреат Міжнародного літературного конкурсу в США

-Книжка «Казочки-куцохвостики» здобула титул «Книжка року 2006» у номінації «Дитяче свято»;

-Третя премія Міжнародної київської виставки-ярмарку "Книжковий світ" (2006) в номінації «Найкраща дитяча книга».

Член Національної Спілки письменників України (з 1995).

Зірка Мензатюк про себе та свою творчість

Буковину називають зеленою. Називають благословенною, тому що дві останні війни прокотилися нею, не завдавши страхітливих руйнувань. Легенда оповідає, що колись два брати-близнюки запрягли пару биків, також близнюків, і обвели Буковину борозною, на сто літ захистивши її від лиха. А ще оберігає її український святий Іван Сучавський, небесний покровитель Буковини. У цім краї прекрасно збереглися і давні церкви, і старі звичаї. Як Різдво — то з колядками й вертепами. Як весілля — то ціле дійство, хвилююче й барвисте. 

В цьому благодатному краї я й народилася 21 жовтня 1954 року.

Моє рідне село, що розкинулося під самими Чернівцями, має гарну козацьку назву — Мамаївці. Колись воно належало славетному монастиреві — Манявському скитові. В радянський час його перейменували, але з першим подихом волі село вернуло давнє наймення. В Мамаївцях народилися й виросли всесвітньо знаний співак Дмитро Гнатюк, художник Володимир Кокоячук, який був моїм дядьком, та ще багато вчених і митців.

Хата, в якій я зростала, була найкращою в світі. Правда, мама скаржилася, що вона стара, що її столітні стіни поточили миші, завдаючи їй, мамі, неабиякого клопоту. Але хата красувалася чисто побілена, з яскравим блакитним підводком, попід стріхою вився акуратно підстрижений вінок дикого винограду, а біля причілка стояла величезна ялиця, що в вітряну погоду шкребла гілками по дахові і шуміла-мурмотіла, немов розказувала казки. Ні, кращу домівку годі й уявити. От тільки ялицю невдовзі зрубали. В селі казали, що дике дерево коло хати — то на нещастя, а на нашу родину сипалися біда за бідою, мов з якогось лихого рогу достатку. Я плакала, просила не чіпати ялини. Батькам також було її жаль. Вона ж-бо нас і лікувала — сиропом з молодих пагінців; а влітку під нею, пробиваючи глицю, росли тугі білі печериці, з якими мама варила борщ. Ялицю зрубали, поки я сиділа на уроках. Але я й досі нічого не люблю слухати дужче, ніж мурмотіння розтривоженої вітром хвої.

І батьки мої були найкращі в світі. Звісно, як і в кожного. Іншим вони могли видатися звичайними буковинцями, роботящими й побожними. А проте наша сім’я справді різнилася від інших. В ній ховали від мене гірку таємницю, яку я, однак, швидко дізналася: мій батько був колишнім політв’язнем. Спочатку, ще парубком, він сидів у румунській тюрмі (на той час Буковина належала до Румунії) за те, що розповсюджував у селі патріотичні листівки. Коли почалася війна, Захарій Мензатюк пішов на фронт солдатом Радянської армії. Був кулеметником, під польським Гданськом дістав важке поранення. За фронтові заслуги його нагородили орденом Бойового Червоного Прапора, а невдовзі по війні відправили у сталінський концтабір — у «Воркутлаг» за полярним колом.

Мамин батько, мій дід Танасій Подільчук, також постраждав за Україну. Він пішов добровольцем у січові стрільці, за що потім скуштував і румунської, і радянської тюрем. Та що тюрма — його покарав навіть рідний батько! Бо сказав Танасієві: «Тобі треба України? Ти не пильнуєш господарства? То землі від мене не дістанеш!». І розділив своє поле між іншими синами, яких, крім Танасія, мав ще п’ятьох. Та попри все дід Танасій не шкодував, що пішов у січові стрільці, і більше, ніж власною долею, журився тим, що не всі українці свідомі, не всі патріоти. Коли нам, онукам, вдавалося його розговорити, він скупо розповідав про події своєї молодості, і в нашій уяві поставала дивовижна армія з дзвінкими українськими командами, з жертовними і вродливими вояками. Коли Україна стала незалежною, іменем мого діда, січового стрільця Танасія Подільчука в Мамаївцях назвали вулицю.

Від діда Танасія я дістала промовистий дарунок — товсту книгу поезії Лесі Українки. Та книжка стала моєю улюбленою, як і образ самої Лесі. У ній я вбачала споріднену душу. Бо ж вона теж з дитинства писала вірші. Як і моїх рідних, Лесину тітку засудили за патріотизм, і саме їй Леся присвятила свій перший вірш. Згодом я грала роль Лесі Українки на шкільній сцені. За творами славетної Лесі писала твір на вступних іспитах. А тепер мої книжки відзначено премією, що носить це дороге для мене ім’я.

Писати я почала, коли вчилася в другому класі. Було це так. Учням задали написати вдома переказ «Ліс восени». Я дуже любила ліс, хоч ріс він аж по той бік Прута, далеко від села. Почавши з переказу, я написала про лисячу нору, яку бачила в лісі, про білочку, що збирала ліщинові горіхи, а далі й про те, яким ліс стане взимку, коли його засипле сніг. Замість кількох рядочків мій переказ розтягнувся на цілих п’ять сторінок. Але мені так сподобалося викладати на папері власну розповідь, що я на цьому не зупинилася і написала ще й віршовану «Казку про кицю Мурку і дівчину Ганну», а в наступні дні — чимало віршиків. Вони були смішні й невмілі, але здивували вчительку й однокласників. Звідтоді вчителька Люба Петрівна стала вчити мене ще й поетичного мистецтва, пояснювала, що таке рими, ритм, оцінювала мої віршовані спроби. Це не було її обов’язком, але вона була доброю щирою людиною і хотіла допомогти. В кожного з нас у житті трапляються такі добрі люди, і то велике щастя, що вони є.

Хоч вірші були невправні, односельці чомусь не повірили, що я пишу їх сама, і стали говорити, що все те написав мій прадід Олекса та й закопав, а я викопала і видаю за своє. Той прадід був дуже цікавий чоловік. Мав заможне господарство, але багатством не дорожив, а над усе цінував книжки. Тому й купував їх багато, що було рідкістю серед селян. Він навіть видав власним коштом збірочку релігійних повчань.

А от мій батько через моє віршування зажурився. Він розумів, що мені потрібно вчитися, а дочку політв’язня в вузах не чекатимуть. Він побоювався, що через його минуле мені буде складніше в житті. Але він помилявся. Певна доза гіркоти мені випала вже в дитинстві, але вона виявилася ціннішою за будь-які житейські пільги, бо навчала стійкості, терпіння й наполегливості. Навчала всупереч обставинам досягати мети. 

Дитинство для кожного — то золота пора. Чимось воно схоже на прабабусину скриню, в яку колись складали найцінніші речі: святковий одяг, полотно, прикраси. Дитинство складає інакші скарби: незабутні враження, знання й уміння. Потім не раз у дорослому житті, покопавшись у цій скрині, знаходиш для себе що-небудь украй необхідне. Звісно, якщо вона не лишилася напівпорожньою, якщо золоту пору не змарновано на телевізор чи інші пусті розваги.

Більшість моїх книжок беруть початок саме з мого дитинства. 

Я росла в побожній сім’ї. Мама їздила в різні святі місця: в Почаїв, Сучаву; щонеділі наша сім’я ходила до церкви. Але школярам то заборонялося, бо тоді була радянська влада, яка знищувала церкви. В школі мене почали сварити за те, що ходжу до церкви. Тоді батьки, порадившись, сказали: «Що ж, не ходи. Не мусиш виставляти віру напоказ». І от настав Великдень, рідні пішли на урочисту святкову Всенічну, а я лишилася вдома сама. В хаті прибрано, смачних страв наготовлено, а свято — не те. Нема свята! Без освячення пасок, без мерехтіння свічок у блакитних досвітніх сутінках, без церковного співу, взаємних радісних вітань. Тоді я вперше задумалася, які гарні наші звичаї і які вони важливі, наскільки вони прикрашають і збагачують життя.

Потім, уже дорослій, мені випало святкувати Великдень у Святій Землі — в Єрусалимі, в храмі Гробу Господнього. Здавалося, після сходження благодатного вогню — дива, яке щороку стається на Великдень, вже більше ніщо не могло ні вразити, ні здивувати. А проте таки вразило. Перед входом у храм група паломників зі Львова стала освячувати паски за вкраїнським звичаєм. Розклали мальовані кошики з писанками, і тут же їх оточили зацікавлені іноземці. Посипалися запитання: «Хто ви? Звідки ви? Що це за обряд?». Якісь журналісти знімали їх своїми телекамерами, фотографували... І знову, вже вкотре, я переконалася: якщо ми, українці, цікаві світові, то саме своєю неповторністю, своєю самобутньою культурою, звичаями, традиціями, які витворили наші предки, і які нам, їхнім нащадкам, необхідно зберегти. Тому в своїх казках я пишу про вічні цінності українського народу. Недавно вийшла у світ моя книжка «Макове князювання», в яку включено казки про наші свята. Адже в святах багато казкового, чарівного! От хоча б перетворення звичайного яєчка в красуню-писанку, що несе на собі чарівні знаки. Про неї я розповіла в казці «Писанка». Або звичай справляти на Великдень обновки, про який нам нагадує вірш Тараса Шевченка «На Великдень, на соломі». Чому їх справляли? Що вони значили? Про це — моя казка «Молоданчик». А хіба не варті казок свято Івана Купала, коли зілля набирається найбільшої сили, або повна краси й поезії Зелена неділя, в якій можна віднайти загублену гармонію життя, і Різдво, і Спаса та Маковія, і чимало інших свят. Вони прикрашали моє дитинство, без них життя втратило б свої найяскравіші барви, тому бережімо їх!

Я росла в селі, де людей оточувало народне мистецтво, вони самі його й творили. Моя мама вишивала, ткала килими, писала писанки і вчила цього своїх дочок. Вишивали мої ровесниці, подруги — не було дівчини, яка б не вміла вишивати. Згодом, уже маючи свою сім’ю, я стала вчити вишивати і свою дочку Наталочку. Але Наталочці то було нецікаво, вона не хотіла нидіти над полотном. Та й кому, правду кажучи, тепер потрібне те вміння? Можна прожити й без вишивання. Проте я згадала свою матір, яка вишивала, а до неї вишивала бабуся, а ще раніше — прабабуся, і так тягнулося те вишивання, наче довга-предовга нитка у хтозна-яку давнину. І що ж — тепер його перервати, перерізати, мов ножицями, не передавши вміння дочці? Ні, якщо воно й мусить перерватися, то принаймні не на мені! Треба було спішно щось придумати. От я й придумала оповідки про народні мистецтва. Спершу написала про витинанки, бо ж їх найлегше зробити. Прочитала оповіданнячко дочці, і вона загорілася, тут же взялася робити витинанки: і зірки, і сніжинки, і ряди дівчат та козаків. Вийшов мені з того неабиякий клопіт, бо Наталочка так густо обклеїла ними вікно, що в хаті стало темно. Але чого не витерпиш заради мистецтва! 

Вишивати Наталка таки навчилася. Вишила собі справжню сорочку з маками на всі рукава, з чорнобривцями на подолі, ще й з мережками. А оповідки про народні мистецтва вийшли у світ книжкою «Катрусині скарби». Катрусині, бо так звати героїню оповіданнячок, яка відкриває для себе (а заразом і для малих читачів) дива гончарства, різьби, писанкарства, вишивання, народного малярства.

Про що я найдужче мріяла в дитинстві, так це мандри. Я любила читати про далекі краї, про теплі південні моря, про тропічні ліси і скарби. Ото б колись їх побачити! Натомість я бачила бур’яни, які треба полоти, та корову, котру я пасла. Сільські діти в ту пору нікуди не їздили, не вистачало на це грошей у їхніх окрадених колгоспами батьків. У свою першу мандрівку я вирушила вже п’ятикласницею — нам організували екскурсію в недалекий Хотин і Кам’янець-Подільський. О, то була неймовірна, розкішна мандрівка! Нас посадили в літак «кукурудзяник», найменший з літаків, названий так за те, що літав низько, майже над кукурудзою, та ще з нього оббризкували колгоспні поля. Вперше в житті ми піднялися в небо! А потім побачили Кам’янецьку фортецю з могутніми стінами, баштами, казематами, з пробитою в камені криницею, з вежею, в якій сидів ув’язнений Устим Кармелюк і з якої втікав на волю. Ночували ми в спортзалі якоїсь школи просто на матах, накрившись пальтечками. То було страх незручно, але кращого ми й не уявляли, готелів ніхто з нас не знав. Отож втомлені школярі розклалися на матах, щоб відпочити, а я з двома подружками відпросилася поблукати містом. Було темно й холодно, але силуети старовинних будинків зачаровували, над містом витав дух давнини і манив незвіданими таємницями. Ми вернулися пізно — ох і влетіло нам за те! Але звідтоді я вже ніколи не пропускала нагоди відвідати давні фортеці, старі бойовища, цікаві історичні місця. Мандрувати Україною стало моїм улюбленим відпочинком. А побачені в дитинстві фортеці, в які я потім приїжджала ще не раз, стали місцем дії моєї повісті «Таємниця козацької шаблі». Отож і ця книжка почалася з мого дитинства.

Закінчивши школу, я вступила на факультет журналістики Львівського університету. Вступ, справді, виявився нелегким, але мені допомогли численні публікації моїх творів у газетах, здобуте перше місце на обласній олімпіаді з української мови і літератури та ще рекомендація Спілки письменників, яку я дістала як початкуюча авторка.

У Львові я познайомилася з студентом консерваторії, молодим співаком Степаном Фіцичем. Він був страх гоноровий: як-не-як, майбутній артист! Тож я з нього потрошки кепкувала. «Ану заспівай, покажи, як ти вмієш!», — просила я на найбільш людній вулиці. Одного разу Степан таки заспівав тихо-тихесенько пісню «Там, де Ятрань круто в’ється». Більше я з нього не кепкувала. Так за ту пісню і заміж за нього пішла. Ми таємно повінчалися в церкві, хоча, якби про це довідались, обох виключили б з вузів. Степан родом з Карпат, його рідні теж боролися за Україну, за що його діда й бабусю вивезли в Сибір, де вони й загинули. Тепер він — оперний співак, народний артист України, працює в Національній опері в Києві.

Закінчивши університет з червоним дипломом, я працювала кореспондентом газети «Радянська Україна». Робота була цікавою і відповідальною, проте скоро я стала відчувати, що пишу не про те, не так, як хочу. Тому відмовилася від кар’єри, залишила газету і зайнялася творчістю для дітей. Мої казки почали друкувати в журналах «Барвінок», «Соняшник», «Малятко», у закордонних журналах: «Веселка», який виходив у США, в однойменному журналі, що видають у Словаччині. У 1990 році видавництво «Веселка» випустило мою першу книжку казок «Тисяча парасольок». Невдовзі в тому ж видавництві вийшла друга книжка «Арніка» — казка про найчарівніше зілля Карпат. У видавництві «Лелека» побачила світ книжка «Мільйон мільйонів сестричок».

А далі в українському книговиданні почалася затяжна криза. Книжки майже не виходили у світ. І знову мені знадобилося вміння чекати, не розчаровуючись і не зневірюючись. Хоча книжки не видавалися, я продовжувала писати. Для журналу «Соняшник» написала розповіді про українські церкви, з якими пов’язано надзвичайно багато дивовижних історій. Нариси мали успіх, тому «Соняшник» видав їх окремою книжкою «Наші церкви: історія, дива, легенди». 

Я багато мандрувала. З чоловіком і дочкою ми щоліта вибиралися у ще незнайомі куточки України, де нас чекали пригоди і цікаві відкриття. Пригод назбирувалося все більше, тож я написала казкову повість про мандрівку Україною — її славетними місцями, замками та й просто мальовничими дорогами, якими так весело їхати назустріч несподіванкам. 

І, звичайно, я не могла не написати казок про Київ. Наша столиця — казкове місто, про нього складали казки ще в княжі часи. Всі ми їх знаємо: казку про киянина з Подолу Кирила Кожум’яку, про чарівницю Добраду. А хіба чарівниця могла ось так просто взяти і зникнути? Звісно, ні, вона, мабуть, живе десь між нами, тільки треба її знайти. І я стала шукати. В цьому мені допомогли мої малі земляки. Одного разу мене попросили показати Київ школярам з Мамаївців. Взагалі-то про таке мене краще не просити, тому що я не можу заспокоїтися, поки не покажу і Лавру, і Софіївський собор, і Хоревицю з Щекавицею, і ще дуже всього багато, аж врешті мої гості ледве стоять на ногах. Отож стала я показувати школярикам київську красу, аж бачу — вони на інше задивляються. На «Мак-Дональдс», на «Мерседес» нової марки... Бо про «Мерседес» вони чули, а про Софію — ні. Тому я взялася писати казки про київські дива — щоб кожен про них знав: про ту ж княжу Софію, про Андріївський узвіз і бузок у ботанічному саду, про Труханів острів і веселий, гомінкий День Києва... Тоді й знайшлася чарівниця Добрада, а з нею ще чимало різних героїв.

Я писала, не виданих рукописів набиралося все більше. І ось у 2006 році «Видавництво Старого Лева» випустило у світ відразу три мої книжки: «Казочки-куцохвостики», «Київські казки» і «Таємниця козацької шаблі». Слідом за ними вийшли з друку книжка казок «Як до жабок говорити», оповідки «Катрусині скарби» і зовсім свіже видання — збірка казок «Макове князювання». Мої книжки відзначено літературною премією в США, преміями імені Наталі Забіли та імені Лесі Українки. 

На власній долі я переконалася, що успіх — не надто полохливий птах. Його можна упіймати. Щастя — досяжне, просто треба вміти його відчувати. 

Тож бажаю усім-усім своїм читачам, щоб вони здобували успіхи. І, звичайно, були щасливими!

Козацька шабля

Наголос у словах

                                          Процес написання есе

Процес написання есе можна розбити на кілька стадій: обмірковування - планування - написання - перевірка - виправлення.

Планування - визначення мети, основних ідей, джерел інформації, термінів закінчення й подання роботи.  Мета повинна визначати дії. Ідеї, як і мета, можуть бути конкретними й загальними, більше абстрактними. Думки, почуття, погляди й подання можуть бути виражені у формі аналогій, асоціації, припущень, міркувань, суджень, аргументів, доводів тощо.

Джерела. Тема есе підкаже, де шукати потрібний матеріал. Звичайно користуються бібліотекою, Інтернет-ресурсами, словниками, довідниками. Перегляд означає редагування тексту з орієнтацією на якість і ефективність. Якість тексту складається із чотирьох основних компонентів: ясності думки, виразності, грамотності й коректності. Необхідно чітко і ясно формулювати ідеї, які хочете виразити, інакше вам не вдасться донести ці ідеї й відомості до читачів.

Виразність — це доступність тексту для розуміння. Легше всього її можна досягти, користуючись логічно й послідовно ретельно обраними словами, фразами й взаємозалежними абзацами, що розкривають тему.

Грамотність відбиває дотримання норм граматики й правопису. Якщо в чомусь сумніваєтеся, загляньте в підручник, словник або посібник зі стилістики чи дайте прочитати написане людині, чия манера писати вам подобається.

Коректність — це манера письма. Писати треба полемічно, але чемно.

Картка-інформатор №1

Окремі питання структури та змісту есе

Структура есе. Щоб у вашого есе справді був зміст,  необхідно задати йому головну ідею. Вона повинна проходити червоною лінією через все есе. Інші ідеї - менш яскраві - повинні підтримувати те, що ви збираєтеся донести до читача. Таким чином, у Вас вийде якась структура

Сама по собі структура есе повинна мати сенс. Інші ідеї повинні логічно узгоджуватися. За такою структурою можна писати кожне есе, наповнюючи його потрібними фактами. Важливо також, щоб висновок «повертався» до головної ідеї. Іншими словами, він повинен містити те, що було написано у вступі.  Читати есе досить швидко, тому те, як сформовано висновок, відіграє вирішальну роль в оцінці вашого есе.

Однак для того, щоб написати есе, близьке до успішного, цього мало. Існує кілька прийомів написання есе, які допома­га­ють організувати ваші думки таким чином, щоб вони були зро­зумілі не тільки вам, але й викладачеві.

1. Хронологія. Щоб викладач не заплутався в подіях, необ­хідно навчитися дуже плавно переходити від одного випадку до іншого. Для цього існує таке поняття як послідовність подій. Недолік у такого прийому один: есе може вийти нудним. Щоб цього не відбулося, не зациклюйтесь на часі - просто згадуйте його. Не намагайтеся також описати все, що відбувалося в певний період. Пам’ятайте, що відштовхуватися потрібно від того, як звучить тема (що у вас запитують).

2. Оповідання. За допомогою цього прийому есе перетворю­ється в повість. Починається таке есе з якої-небудь дії або історії, що триває до самого кінця. У процесі можна підкреслювати різні якості, можливості або знання, які пов’язані з темою.

3. Опис.  Цей прийом дуже близький до оповідального, однак наявність якої-небудь історії не обов'язкова. При цьому харак­тер­ни­ми рисами такого есе є яскрава фантазія, що під­твер­джу­єть­ся багатою мовою, і цікаві деталі, які гарно використовуються в тексті. Перевага прийому в тім, що викладач довгий час залишається під враженням. При цьому, як показує практика, у викладача в пам'яті відкладаються певні деталі, за якими він легко ідентифікує автора есе. 

4. Порівняння. Прийом застосовується в основному до питання, за яким потрібно описати, наприклад, досвід або ж невдачу. Однак цим використання такого підходу не обмежується.

5. Ефективний початок.  Як з'ясувалося, прийомів для напи­сан­ня есе існує багато. Завдання залишається одне – сісти й написати! Однак  важливіше зуміти правильно почати есе.  

Враховуючи, що жанру есе властивим є нестандартний початок, різні тексти, що написані в ньому, звучать як продовження початої розмови.

Наприклад:

Миттєвим та яскравим, як спалах блискавки на грізному небі,  було життя Лесі  Українки. Пройшовши такий         короткий шлях, сповнений злетами натхнення і гіркотою розчарувань, вона залишив нам у спадок свої прекрасні твори. Його вірші дихають волею, а душа чекає чогось незвичайного. І кожен у цьому світі може знайти щось своє, особливо близьке і дороге. 

                            

Цікава тема. Якщо «поговорити» про когось, то я хочу взяти з розмови щось зовсім нове для мене. А як я сама собі можу сказати нове?! Абсурд якийсь!

Тому я вирішили ризикнути. Висуваю тезу: «Стельмах -  найцікавіший український письменник» ― і намагатимуся довести це на прикладі одного його оповідання.

Що є цінністю життя? Філософи усіх часів намагалися знайти відповідь на це питання. Але чи дано людині знати це? Відповідь приходить тільки найдостойнішим. Одним з таких був   Г. Сковорода…

Приклади закінчення есе.

Які прекрасні, яскраві поезіїВ. Симоненка! Вони справили на мене незабутнє, глибоке враження.

Т. Г. Шевченко― один з моїх найулюбленіших поетів. У його творах я можу знайти відповіді на всі питання, що хвилюють мене, адже почуття і цінність душі людської залишилися такими ж. Я як думаєте ви? Чи погоджуєтеся зі мною?

Франко навчив мене помічати те, чого я раніше не помічала, милуватися тим, що не кидається в очі. А яке ваш ставлення до поезій поета? Які думки викликає у вас лірика Каменяра?

Картка-інформатор № 2

Види вступів та висновків творів-есе

Вступ важливий для того, щоб читач визначив для себе: чи варто читати ваше есе. Також важливий початок кожного парагра­фа, оскільки, переходячи від одного абзацу до іншого, читач вирішує для себе: чи варто продовжувати. Саме тому перша фраза повинна бути настільки захоплюючою, щоб змусити викла­дача не просто прочитати ваше есе й відкласти убік, але й запам'ятати! Звичайно, можна просто й сухо викласти свою думку, і тоді читачі розчаровано подумають: «Ну, от, знову те саме». Вихід один - навчитися робити початок оригінальним. Для початку есе є кілька підходів:

Стандартний. Цей підхід є найпоширенішим, але зовсім не «занудним». Щоб почати своє есе таким чином, необхідно відповісти мінімум на 6 питань: хто, що, коли, де, чому і як. Відповіді на ці питання повин­ні повідомити викладачу те, що йому очікувати. Незважаючи на кількість питань, відповіді на них повинні укластися в один абзац.

Несподіваний. Такий підхід шокує й зацікавлює. Це може бути все, що завгодно.

Дієвий. Такий початок змушує читача переміститися в сам процес, причини й наслідки, які випливають далі. Цей підхід зручний для коротких есе, де не потрібно  описувати абсолютно все в деталях.

Авторитарний. Не дивуйтеся, є й такий. Цей підхід пропонує інформацію в наказовому тоні, що не може не шоку­вати читача. Створюється враження, що автор упевнений тільки в собі.

Інформативний. Перевага такого підходу в тім, що читач відразу ж одержує інформацію про те, що буде далі. Це може бути або інформація про життя, про якусь ситуацію, або щось інше.

Із цитатами. Найкращий спосіб почати есе, якщо обрано доречну цитату. Вона повинна відповідати темі есе. Прислів'я й кліше краще не використовувати - це нудно й банально.

Діалоговий. Даний підхід стимулює початок есе як діалог із читачем. З іншого боку, це може бути просто потік думок з риторичними питаннями.

 Фінальні компоненти. Те, як ви будете переходити від параграфа до параграфа, відіграє величезну роль. Плавні, послідов­ні переходи - це вкрай важливий елемент успішного есе, ос­кіль­ки саме це демонструє ваше вміння ясно та цікаво викладати свою думку. В кінці-кінців, есе без плавних переходів нагадує шматки нескладного потоку думок.

Останні кілька абзаців у вашому есе є вкрай важливими. По-перше, вони дійсно повинні завершувати вашу думку. По-друге, у викладача вони повинні залишити в пам'яті яскравий слід. Зробити це нескладно.

Картка-інформатор № 3

Дев’ять правил для написання креативного есе

Як радять писати есе? Правильно: креативно. Що криється за цим словом? Швидше за все, поле думки, оригінальність тощо. Все просто: головне - засвоїти дев’ять  наступних  правил.

1. Тільки позитивна мова: описувати краще те, що є, а не те, чого немає.

2. Слова-зв'язки: вони допомагають плавно переходити з одного параграфа до іншого.

3. Різна структура речень: постійно читати речення правильної структури (підмет, присудок, доповнення…) - нудно. Урізноманітніть свою техніку, наприклад додайте кілька інверсій. Добре писати різні по довжині речення.

4. Зрозумілі слова: розумійте всі слова, які ви пишете в есе. Ви пишіть для того, щоб уразити змістом, а не словниковим запасом. Вишуканість гарна, але в міру.

5. Різні слова. Мова йде про синоніми.

6. Лаконічність. 

7. Кожне слово важливо: без повторів, кожне речення повинне нести унікальний зміст.

8. Активний стан життєвої позиції.

9. Книги про есе – це здорово!

Перевірка есе

Велике значення має перевірка першої версії есе. При складанні чернетки головне завдання учня  - напрацювати аргументацію, вдосконалити основні думки та розташувати їх в логічній послідовності, супроводжуючи  ілюстративним та додатковим матеріалом.

При перевірці, перш за все,  звертаємо увагу на «силу», спроможність власної аргументації:

- Чи переконливо це?

- Чи достатньо використано дані?

- Чи ефективно вони використані?

Наступний крок - редагування есе.

Редагування есе

Написання есе - це досить тривалий процес. Після того, як ви напишете есе, вам доведеться його редагувати. Переписуючи есе, ви будете домагатися кращих результатів. Якщо ви не маєте часу на вдосконалювання есе, ви ризикуєте написати не найкращу  роботу.

Після того, як ви на певний час відволіклися від есе (на день-два), можете знову прочитати його «зі свіжими думками». Об'єктивно аналізуйте есе, ґрунтуючись на трьох складових: зміст, структура, інтерес. Поки не турбуйтеся про правопис, зосередьтеся на більш важливих питаннях. Подумайте про те, як реорганізувати фрази, що підтримують вашу ідею, видаліть уривки з тексту, які не мають відношення до теми або недоречні в даному контексті. Нехай на перший план вийдуть більш значимі аргументи, доводи, докази. Перевірте, чи немає не до кінця розкритих думок, при необхідності спробуйте їх викласти ясніше.

Підхід до редагування есе.

Зміст есе. Радимо задати собі наступні запитання:

- Відповів(ла) чи ні я на задані питання?

- Підтверджував(ла) чи ні написане конкретними прикладами (аргументами)?

- Чи було мною написано щось особливе?

- Чи могло моє есе бути написано якоюсь іншою людиною?

- Чи є оригінальним  моє есе?

- Після прочитання есе, яка про мене складається думка?

- Що стосується вступу: чи не занадто багато там загальних фраз? Чи може есе обійтися без них?

- Що запам'ятовується в есе?

Структура. Зміст есе може бути неясним через некоректне формування ідей. Есе повинно бути схожим на стежку, що веде читача до заключної частини (виноску). Щоб перевірити правильність структури есе, зверніть увагу на перші фрази. Випишіть перші фрази кожного абзацу. Прочитайте їх одне за іншим і задайте собі наступні запитання:

- Якби хтось читав тільки ці фрази, зрозумів би він, що я хочу сказати?

- Чи виражають перші фрази основну ідею абзацу?

- Чи сформовано послідовний хід думок або здається, що думки «стрибають»?

Подивиться, чи всі абзаци приблизно однієї довжини? Якщо один з абзаців значно довше за інших, можливо, ви вклали в нього кілька ключових ідей, аргументів, доводів, доказів.

Наскільки «природно» виглядає заключна частина есе, чи логічним є такий висновок після всього написаного в основній частині тексті?

 Інтерес. Багато хто, редагуючи есе, не звертають уваги на фактор інтересу, однак дуже важливо, щоб есе було цікаво читати. Якщо ви хочете, щоб ваше есе запам'яталося, постарайтеся при написанні використати таку формулу: особисте + унікальне = цікаве. Відповідайте на наступні питання:

- Чи носить перший абзац особистісний характер?

- Есе починається з якоїсь дії, події або образу?

- Чи використані в есе слова, які ви, за звичай, не застосовуєте у своїй мові? Якщо так, то краще від них відмовитися.

- Чи не занадто багато в есе прикметників і прислівників?

- Чи не зловживаєте  ви в есе шаблоновими фразами?

- Чи не багатослівні ви?

- Чи цікаве, на ваш погляд, есе?

- Після прочитання есе виникає почуття завершеності, результату або чогось не вистачає? Остання фраза звучить так, як і повинна звучати фінальна фраза?

Читання відредагованого есе. Після того, як ви впорядкували структуру та зміст есе, прийшов час перевірити його в цілому. Зробіть це

Тарас Шевченко

Документальний фільм "Заповіт"

Серія 3.

5 клас. Презентація "Види мистецтва

Всеволод Нестайко

Т. Шевченко у Петербурзі

 

Літературна вікторина про Т. Шевченка

 1. Найвідоміша збірка поета. («Кобзар»)

2. Коли був написаний «Заповіт»? (1845 р.)

З. Де навчався Т. Шевченко? (Петербурзька академія мистецтв)

4. Народився Тарас Шевченко у селі... (Моринці)

5. Як звати батька Тараса? (Григорій)

6. Скільки дітей було у родині Шевченків? (шестеро)

7. Коли вперше було видано «Кобзар»? (1840 р.)

8. Що означає ім'я «Тарас»? (бунтар)

9. Серія картин, видана на кошти Тараса Шевченка. («Живописна Україна»)

10. Художник, який познайомив Т. Шевченка з Брюлловим. (Іван Сошенко)

11. Як звали Тарасових братів? (Йосип і Микита)

12. Скільки років було Тарасові, коли його викупили з кріпацтва? (24 р.)

13. Як називається гора, де похований Т. Шевченко? (Чернеча гора)

14. Де відбулася зустріч Шевченка та І. Сошенка? (у Літньому саду) 
15.Яким твором починається «Кобзар»? («Причинна»)

1. Хазяїном Т. Шевченка був пан... (Енгельгардт)

2. Хто був найстаршим із дітей Шевченків? (сестра Катерина)

З. Рік викупу Т. Шевченка з кріпацтва. (1838 р.)

4. Жанр «Тополі», (балада)

5. Як звали Тарасового діда? (Іван)

6. Яким було дівоче прізвище матері Тараса? (Бойко)

7. Рік народження поета. (1814 р.)

8. 3а фахом Тарас Шевчнко був... (художник)

9. Як звали матір Тараса? (Катерина)

10. Батько Тараса був... (стельмахом, чумаком)

11. Як звали подругу дитячих літ Тараса? (Оксана)

12.Чий портрет був намальований, щоб викупити Шевченка з кріпацтва? (Василя Жуковського)

13. Продовжити: «Поховайте та вставайте...» (Кайдани порвіте...)

14. Прізвище майстра малярних справ, у якого вчився Шевченко. (Ширяєв)

15. Імена Тарасових сестер. (Катерина, Марія, Ярина)

Як писати твір – роздум?

            

                Що таке твір – роздум?

 Цей вид творів належить до завдань проблемного  характеру. Такі роботи  вчать людину усвідомлювати особисту позицію  і формулювати свою думку  в будь-якій життєвій ситуації.

 Грецьке слово „проблема” означає „складна, серйозна задача, що потребує вирішення”.

 Твір-роздум  - це такий тип монологічного мовлення, мета якого викласти свої (авторські) роздуми щодо певного питання чи проблеми ї знайти  на них відповідь. Отож  підсумком і результатом такої роботи є відповідь на поставлене питання ( пряме або приховане) та  вирішення цієї проблеми.

 Звичайно, що і це рішення, і ця відповідь будуть суб’єктивними, бо вони належать тільки авторові твору.   Твір  якраз і має висвітлити  власну позицію автора, визначити його особисту  точку зору. Саме це є основним змістом  такого виду робіт, як твір-роздум.

Твір-роздум  має переважно  дискусійний  характер, бо більшість проблем не передбачає однозначних  рішень або відповідей.

Отже, повторимо:

1)  тема роботи – пряме чи приховане питання, проблема;

2)  мета роботи – викласти свої думки й міркування щодо зазначеної проблеми;

3)  зміст роботи -  пошук власної відповіді на ці питання, аналіз проблеми ;

4)  результат роботи – відповідь -  висновки  з висловлених міркувань.

Розглянемо кілька прикладів того, як  визначитись з темою та організувати роботу над твором-роздумом.

1)      Наприклад,  до  розгляду пропонується  така  тема: „ Що є  свобода?  Добро в    ній яке є?” (Г.Сковорода). Питання сформульовано чітко,

воно відкрите і тому зрозуміле. Автор твору–роздуму має у своїй роботі дати  відповідь на це питання, а точніше, - запропонувати свій варіант такої відповіді.. Звичайно, він висловить  свої міркування  й  наведе свої докази, чим і  виявить свою позицію.

       Доречно сказати, що відсутність авторської позиції теж є позицією. У такому випадку твір  програє, бо втрачається його головна, визначальна риса.

2)      Інший приклад, тема формулюється так: „Права без обов’язку не буває”. 

В її назву   покладена завершена теза. Вона виглядає як готова формула,  як певний  висновок.

„Чи поділяю я цю думку і цю позицію?” – ось яке питання має поставити до себе автор майбутнього твору. Тоді тему твору можна умовно  трансформувати в таку: „ Чи справедлива думка, що права без обов’язку не буває?”  Він (вона) може погодитись або не погодитись із висловленою в  темі думкою, але в будь-якому разі слід обґрунтувати свою точку зору, навести переконливі докази та підкріпити їх прикладами з життя, із власного досвіду, з літератури тощо. Адже кожен з нас має свій життєвий досвід і  спиратися може тільки на нього. Бо саме наш досвід формує наші світоглядні позиції.

 Таким чином, тему твору завжди треба трансформувати в питання, чітко його усвідомити та  сформулювати і  тільки потім шукати на нього відповідь.

                                                              Будова твору – роздуму

 Яку будову має твір-роздум?  Цей вид творчих робіт має чітку  будову, яка визначена внутрішньою логікою тексту. Основні елементи композиції:

 1) теза (вона ж - думка, проблема);

 2) аргумент ( він же – доказ + приклад, ілюстрація) ;

 3) висновки ( результат міркувань) .

Прикладом будови твору-роздуму для старшокласників може слугувати  схема складнопідрядного  речення з підрядними причини. Приміром, ваша тема сформульована так:

       «Щоб сьогодні бути успішною, людина повинна мати вищу освіту». Спробуйте на основі цієї тези побудувати складнопідрядне речення, у якому підрядні речення будуть пояснювати вашу позицію. Таке речення, якщо воно правильно побудоване, уже являтиме собою мікротвір. Можливо, воно виглядатиме так:

Я вважаю вищу освіту необхідною умовою життєвого успіху, тому що людина з вищою освітою володіє навичками самоосвіти і вміє за будь-яких   умов розвивати себе, бо така людина вміє працювати з інформацією, аналізувати, відбирати й використовувати  її,  тому що вища освіта  орієнтована на дослідження, на розвиток ідей та їх вдосконалення.

Розглянемо цей  приклад. Головна частина   речення   виконує  роль  тези:

„Я вважаю вищу освіту необхідною умовою життєвого успіху”. Логічно виникає питання, чому я так вважаю. Підрядні речення виступають у ролі аргументів і дають відповідь на питання „чому?”:

 Аргумент 1: Людина з вищою освітою володіє навичками самоосвіти і вміє розвивати себе за будь-яких обставин.

Аргумент 2: Людина з вищою освітою вміє працювати з інформацією, відбирати, аналізувати й використовувати  її.

 Аргумент 3: Вища освіта орієнтована на дослідження, пошук, розвиток продуктивних ідей.

Зверніть увагу! Кожна думка, яку ви висловлюєте як арґумент, випливає з тези і пов’язана з нею внутрішньою логікою.

 Ми маєте міні-варіант розробки теми. Це тезовий план, до якого залишилося дібрати приклади, що проілюструють ваші аргументи, і зробити висновок, тобто узагальнення своїх міркувань, наприклад:

Отже, щоб сьогодні бути завжди  затребуваним й досягти життєвого успіху, треба мати вищу освіту. 

Так виглядатиме зміст вашого майбутнього твору в разі, якщо Ви поділя-єте запропоновану в темі думку («Так, я погоджуюсь із цією думкою»). Але Ви можете з нею не погодитись і спростувати її в ході своїх міркувань («Ні, я вважаю це міркування помилковим»). Ви також можете висунути власну тезу і довести її справедливість («Я маю іншу точку зору».

 Обсяг твору залежить від глибини розробки теми/проблеми, а також від уміння автора знайти й доцільно використати аргументи та приклади. Адже кожну тезу можна сформулювати стисло, а можна її поширити, конкретизувати, якщо в тому є потреба.

 Міні-твір –це твір, у якому автор може лише заявити про свою позицію й стисло обґрунтувати її. Вступна частина в ньому – одне-два речення, головна  частина – це теза та аргументація до неї, заключна – висновок у вигляді одного-двох  узагальнюючих речень.

 Ще  слід нагадати про стилістику  тексту-роздуму. Дискусія виникає тоді, коли обговорюване питання є актуальним, важливим для мовців. Визначення своєї власної позиції в обговорюваному питанні – це теж є ознакою такої роботи. А  з чого починається будь-яке міркування? Звичайно, з питання чи ряду питань, що схвилювали, змусили замислитись і шукати відповідь. Отже, ми маємо риси, характерні для публіцистичного стилю. Саме цей стиль переважає у творах-роздумах як найбільш доречний щодо вибору мовних засобів.

Практична частина.

      І. Алгоритм роботи над твором-роздумом:

 1.Прочитайте і зрозумійте тему, знайдіть в ній питання, визначте проблему.

2.Сформулюйте свою позицію щодо висловленої думки і сформулюйте її у вигляді повної, чітко сформульованої тези або антитези.

3.Поясніть свою позицію, чому Ви вважаєте саме так:

 А) знайдіть доречні й переконливі докази, сформулюйте їх чітко, розташуйте послідовно;

 Б) доберіть приклади до Ваших доказів, які б їх ілюстрували.

4.Сформулюйте висновок (висновки).

Контрольна тестова робота № 5. Прислівник    

7 клас  

              

1.   Закінчити речення.

Прислівник - це ...

2.   Позначте рядок, у якому всі слова - прислівники:

А згарячу, щодня, коло, давно;                       В щойно, взимку, по-вовчи, майбуття;

Б втроє, може, з переляку, насухо;                Г раптом, по-київськи, звідси, ліворуч;

Д безперестанку, троє, у класі, дуже.

3.   Позначте рядок, у якому всі прислівники можуть мати ступені порівняння. Утворіть їх

А широко, спросоння, темно;                  В високо, низько, тепло;

Б щоденно, свіжо, привільно;               Г свідомо, вгорі, щасливо.

4.   Знайти прислівник, у кінці  якого пишеться -И:    

А двіч...;                   В по-батьківськ...;

Б вранц...;                 Г  вноч... .

5.   Назвіть рядок, у якому    всі прислівники утворені злиттям основ:

        А напоказ, якнайкраще, позавчора, босоніж;

Б мимохідь, праворуч, горілиць, обабіч;

В навпаки, втроє, уперед навічно.

6.   Випишіть прислівники, визначте їх розряд.

А Дівчинка непомітно вийшла з кімнати.

Б Мені судилося у ріднім світі щодня рости, сягати висоти.

7.   Запишіть слова, знявши риски:

(У)бік, (на)гору, (на)гора, де(не)де, (над)вечір, (в)вечері, (по)перше, якось(то), рік(у)рік, пліч(о)пліч, (на)жаль, (без)сумніву, (до)смаку.

8.   Від поданих слів утворити прислівники. Виконати морфемний розбір.

Весняний, легкий, перший, день.

9.   Скласти речення зі словами: назустріч і на  зустріч

10.             Напишіть твір-мініатюру “У зимовому лісі” або “Рушник на стіні”. Введіть у нього прислівники на різні правила написання.

Контрольна робота № 4 Дієприслівник                            7 клас                    

   

1. Дієприслівниками є всі слова в рядку
А складіть, записати, виконавши

Б зустрічаючись, повернувши, мріючи

В шукати, розкладаючи, світять

Г проживши, складаючи, зростали

2. Дієприслівник недоконаного виду вжито в реченні

А Поруч дзюркотів ясний струмок, стри­баючи по зеленім, оброслім мохом камінню (О.Гончар).

Б Не почавши, не закінчиш (Нар. творч.). 

В Умившись, дядько надівав чисту со­рочку й сідав до столу (Гр.Тютюнник).

Г Стогне завія до рання, зламавши об ліс крило (Л.Костенко).

3. Дієприслівник доконаного виду вжито в реченні

   А Сонце било Андрієві в очі, і він, при­мружившись, сів на ліжку (В.Шевчук).

       Б Щовечора зірки в далекому просторі манливо миготять, хвилюючи серця (М.Терещенко).

В Мої дні - це тканина з чудних конт­растів: я живу плачучи і плачу смію­чись.

Г Не перепочиваючи, не зупиняючись, полк ішов далі (О.Гончар).

4.    Дієприслівниковий зворот ужито в реченні (розділові знаки пропущено)

А Не подумавши і кілочка не затешеш (Нар. творч.).

Б Отак сплелись життя і пісня перелива­ючись в одне (Б.-ІАнтонич)

В Собака теж зробився невеселий і по­крутившись знехотя потюпав геть (О Довженко ).

Г Старий Захар усміхаючись лежав на мураві з лицем проясненим, зверненим до полуденного сонця (І.Франка).

5.    Одиничний дієприслівник чи дієприслівниковий зворот не треба виділяти комою в    реченні

   А Дівчина стрепенувшись підвела голову(О.Гончар ).  

   Б Щоб досягти своєї мети, треба не сидіти склавши руки.

   В Вчепившись дивом в камінь під скалою струнка смерічка жалібно скрипить (М.Карпенко).

   Г Звір  побачивши  блискуче  залізне вістря зупинився (І.Франко).

6.  Усі дієприслівники з не пишуться окремо в рядку

А не/помічаючи, не/добачивши, не/за­снувши

Б не/зчувшись, не/дивлячись, не/вирі­шивши

В не/відкладаючи, не/хтуючи, не/напи­савши

Г не/сказавши, не/плачучи, не/втомлю­ючись

7. Установіть відповідність.

                Дієприслівник                                                 виконую, напише

               Безособові дієслова                                       вивчити, намагатися

                                                                                     маючи, укрила

              Інфінітив                                                    спостерігаючи, пішовши

              Дієприкметник                                                 світає, замело

              Особові дієслова                                        навчений, посивілий

   8.Утворіть дієприслівники: а) недоконаного виду від дієслів служать, кажуть;

                                                  б) доконаного виду від дієслів добігти, відмовитись.

9.  Запишіть речення, розставляючи розділові знаки, позначте дієприслівники. Виконайте морфологічний розбір одного дієприслівника (на вибір).

Настав день коли вода річки потекла по ка­налу даючи життя новим садам виноградникам і полям. Прочитавши напис ми розуміємо що невідомі будівельники увічнили пам'ять про себе.

10.   Відредагуйте речення.

Столітній дуб зацікавив .хлопців, перебуваю­чи на екскурсії. Блукаючи лісом, мінуючись кра­сою весняних квітів, учнями було зібрано ма­теріал для твору.

    11. Складіть два речення, ускладнені відокремленими обставинами, вираженими  дієприслівниками чи дієприслівниковими зворотами.

Повторення та узагальнення вивченого.        6  клас

 

1.        Укажи рядок, у якому подано лише словосполучення.

а) блакитне небо, дивитися на хмари, місяць і зорі

б) роздивлятися уважно, милуватися красою, щире захоплення

в) сонце всміхається, сонячне проміння, довго милуватися

г) поглянути на землю, між хмарами, лагідне тепло

2 . Речення є 

а)засобом вираження думки;

б)засобом називання предметів, їхніх ознак, дій;

в)поєднанням звуків, з яким пов’язане певне значення.

3 .Граматична основа речення складається 

а)з підмета і означення;

б)з підмета і присудка;

в)з присудка та обставини.

4 .Після узагальнюючого слова перед однорідними членами речення ставиться

а)кома;

б)тире;

в)двокрапка.

5. Укажи речення, ускладнене однорідними присудками.

          А Книжка підкаже в труді, виручить у біді.

          Б Книжка і труд гарні плоди дають.

          В Книжку читають не очима, а розумом.

          Г Книжка говорить мовчки, але зрозуміло.

 6.       Укажи речення, у якому вставне слово вказує на впевненість у сказаному.

А Серцю, на жаль, не накажеш

Б Зрозумійте, серце відчуває і друга, і недруга

В Звичайно, в чужу душу не заглянеш

Г Серце, кажуть, і біду, і радість передчуває

7.       Укажи складне речення (розділові знаки знято).

А Спочатку подумай а потім кажи

Б М’які слова і камінь крушать

В Рана загоїться а лихе слово довго болітиме

Г Поспішай не язиком а ділом

Завдання 8 має на меті встановлення відповідності. До кожного рядка, позна­ченого цифрою, добери відповідник, позначений літерою, і впиши цю літеру під таблицею.

8.       Установи відповідність. Речення (розділові знаки знято) Схема 1 А люди кажуть Вічний наш Тарас А «П», — а. 2 Хто ви прапрадіди питаю я Б А: «П!» 3 Дивувалась Ася У кого я вдалася В А: «П?» Г «П?» — а.

9.Записати речення. Поставити розділові знаки. Виконати синтаксичний розбір. Виписати й розібрати 2 словосполучення.

       Книжка і труд гарні плоди дають.